Передкарпатська правда

У Самбірському районі зароджується серйозний правовий конфлікт між владою та колективом централізованої бібліотечної системи. Протистояння виникло після того, як на Самбірщині утворилось вісім об’єднаних територіальних громад, які в правовому полі діятимуть як самостійні одиниці, яких у народі називають мікрорайони. І одразу гостро постало питання, що робити із сільськими бібліотеками-філіями, які не є юридичними особами, а складовими централізованої бібліотечної системи (ЦБС). За словами директора ЦБС, Заслуженого працівника культури України Надії Фетісової, вона не може передати бібліотеки-філії територіальним громадам, оскільки немає закону про розцентралізацію централізованої бібліотечної системи. До того ж одні громади згідні їх взяти на свій баланс, інші вважають їх зайвими. З цього приводу керівник ЦБС зверталась у різні інстанції за роз’ясненням ситуації, бо хоче діяти в правовому полі. І отримувала відповіді на свою користь. У той же час, з районного бюджету бібліотеки серйозно недофінансовані на 2016 рік, а влада далі застосовує свої важелі, бо теж хоче навести лад. Стало відомо, що свої права бібліотекарі Самбірщини захищатимуть в адміністративному суді. Бо ситуацією, яка склалась, вважає Надія Фетісова, фактично нищиться районна культура, книгозбірні як такі. Вони і до того були в жалюгідному стані, а відтак стане ще гірше.

Понад 250 років в УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці Самбора у спеціальному скляному гробику зберігаються мощі покровителя закоханих святого Валентина. Це – кістки та фрагмент черепа. Автентичність реліквії підтверджує документ Папи Римського від 1759 року. Архівні документи свідчать, що святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. У 1759 році його прах вийняли із землі на цвинтарі святої Прісцилли у Римі. У Ватикані вирішили передати частину мощів у храм тієї землі, якою заопікувався святий Валентин. Так вони потрапили до Самбора. Від того часу реліквію зберігають у церкві. Але в комуністичні часи про них замовчували. Зрештою, про день святого Валентина теж не згадували. У храмі на тетраподі мощі доступні для мирян, усіх бажаючих та віруючих. Вони можуть доторкнутися до реліквії, помолитися, попросити заступництва й посередництва. Приходить і молодь, і старші люди. Особливо матері, які просять щасливого подружжя для своїх дітей і навіть онуків. Переповідають, що молитва багатьом допомогла.

На фасаді школи-гімназії у Хирові відкрито та освячено меморіальну дошку з барельєфом єпископу УГКЦ Івану Хомі – якраз на десятиліття його смерті. У місті ще живуть далекі та близькі родичі владики, знайомі. Адже Іван Хома народився в Хирові, тут вчився в початковій школі, в роки минулої радянсько-німецької війни проходив студії в духовній семінарії в Перемишлі, а потім у Римі. Він належав до числа тих, хто супроводжував перевезення тіла патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого з Ватикану до Львова. Саме 1992 року владика майже через півстолітню розлуки уперше ступив на рідну землю, але вже незалежної України.

У місті Хирів Старосамбірського району не стало вулиці, названої на честь Я. Галана – комуністичного глашатая, безбожника, що плював на Папу Римського, а життя його обірвалося від удару сокирою - IA ZIK. Цю вулицю названо іменем Володимира Сачека – учасника АТО, який рік тому загинув від осколка ворожого «Града», захищаючи на Сході територіальну цілісність України. Водночас пам’ять новітнього фронтовика-десантника Володимира Сачека в його рідному місті увічнено трьома освяченими меморіальними дошками. Вони встановлені на фасаді школи-інтернату, в якій вчився, стіні будинку, в якому проживав з батьками та на металевій конструкції при в’їзді на вулицю.