Самбір перебував у так званій "червоній" зоні карантину два тижні. Потрапив туди так несподівано, що у більшості самбірчан виникло питання, з якого дива Самбір у якому ситуація із ініфікованими на коронавірус далеко не найгірша в області загнали у "червону" зону карантину. Чи бува не пахне тут політичною зацікавленістю опонентів теперішньої міської влади. Додала пожвавлення у дискусіях в соцмережах й публікація колишнього міського голови Тараса Копиляка про те, що він готовий підставити плече теперішній міській владі у боротьбі із пандемією. Правда, скептично налаштовані писали, що "на злодію шапка горить". Я належу до поміркованих і спочатку повірив пану Копиляку. А дарма. Бо, як показали наступні події, Тарас Васильович хотів підставити самбірчанам не плече, а ногу.

Міська влада прийняла виклик достойно і стала на захист громади міста. Депутати міської ради, втому числі й опозиційні до мера, міський голова Юрій Гамар, одностайно прийняли рішення про підтримку підприємців, за що отримали заслужені оплески на площі перед ратушею. Водночас, люди Копиляка марно намагалися перешкоджати роботі сесії. Ми про це писали детально і немає потреби повторюватися.

А ось далекоглядність та принциповість депутатів і мера підтвердив Конституційний суд України, який визнав незаконність вимог карантину проти яких виступила Самбірська міськрада. Неконституційними визнані:

• обмеження свободи пересування;
• заборона мирних зібрань;
• обмеження роботи закладів громадського харчування;
• обмеження транспортних перевезень;
• обмеження заробітних плат держслужбовців та суддів.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Натомість всезнаючі соціальні мережі пишуть, що колишня керівна пані, яку підприємці досі згадують злим і недобрим словом, і, яка тепер звітує про хворих на коронавірус, була простимульована колишнім мером і так хитро подавала дані, що загнала Самбір у "червону" зону.

Богу дякувати, із понеділка місто живе вже у "помаранчевій" зоні, все працює, розпочався навчальний рік. Одне недобре, всякі тинди-пинди, чіпки-ріпки, телятка-копилятка й далі шкробають по інтернетах всякі бздури.

Я, насправді, ніколи не бачив, щоб на комусь горіла шапка, але люди кажуть, що таке інколи трапляється, коли Бог когось мітить.