В одній із громад Самбірського району завершився важливий етап довготривалої історії, яка збурила місцеве самоврядування та викликала широкий суспільний резонанс. Йдеться про події навколо начальниці фінансового відділу міської ради, яка, за інформацією з достовірних джерел, була причетна до зловживань службовим становищем та перевищення повноважень. У результаті її дій громаді, ймовірно, було завдано серйозних фінансових збитків.
Скандал розгорівся після того, як перший заступник міського голови та ще один із заступників дізналися про можливі порушення з боку посадовиці. Усвідомлюючи глибину проблеми, вони ініціювали кадрові зміни. Начальницю фінансового відділу було звільнено за угодою сторін — формулювання, яке зазвичай використовується у випадках, коли сторони не хочуть розголосу або публічного конфлікту. Та на цьому все не завершилося.
Звільнена чиновниця вирішила оскаржити своє звільнення в судовому порядку й тимчасово домоглася поновлення на посаді. Це рішення, однак, було скасоване в апеляційній інстанції — суд чітко постановив, що звільнення було проведене в межах чинного законодавства, тобто – законним. Та хоч правову крапку й поставлено, моральну та суспільну – ще ні. Бо питання – не лише у посаді. Питання в тому, що громада має право знати: хто і як керував її коштами, чи не було зловживань, і хто понесе за це відповідальність.
І ось тут історія отримала новий, навіть гостріший поворот. Як стало відомо журналістам, у міській раді сформувалася ініціативна група службовців, які на власний розсуд, без піару, без популізму, вирішили боротися за інтереси громади. На чолі цієї групи – перший заступник міського голови, яка, попри тиск і відсутність політичної волі з боку керівництва, взяла на себе відповідальність. Вона не просто очолила внутрішню службову комісію з розслідування обставин справи, а й стала тією людиною, яка не побоялася передати справу до правоохоронних органів.
І це при тому, що сама міський голова, за словами кількох співробітників апарату, всіляко намагалася уникнути оголошення проблеми в публічну площину. Більше того — затягувала з поданням відповідних звернень, намагаючись, імовірно, «зам’яти» ситуацію. Можливо, з міркувань репутаційних, а можливо — з інших мотивів, про які нам поки не відомо. Та чи має моральне право очільниця громади, у такий важкий для країни час, коли кожна копійка бюджету – це ресурс на оборону, освіту, медицину – мовчати про фінансові втрати?
Сьогодні справою вже займаються правоохоронці. Заява, подана першим заступником міського голови, лягла в основу спочатку службового розслудування, офіційної перевірки а вже зараз і кримінального провадження. І хоча наразі триває досудова стадія, слідство має з’ясувати не лише обставини й масштаби можливих зловживань, а й участь (або бездіяльність) інших осіб, які могли сприяти порушенням або покривати їх.
Чи дійсно громаді були завдані збитки? Якщо так — хто їх компенсує? Чи понесуть відповідальність ті, хто ухилявся від виконання службових обов’язків або не вживав необхідних заходів? Ці питання залишаються відкритими. Але вже сьогодні зрозуміло: у структурі місцевої влади є люди, яким не байдужа доля громади. Люди, які, попри тиск і ризики, відстоюють справедливість.
Цей приклад — показовий. Він демонструє, що зміни починаються не з наказів «згори», а з особистої відповідальності на місцях. Що боротьба з корупцією — це не лише великі резонансні справи в столиці, а й щоденна робота в сільрадах, міських радах, комісіях і відділах. Саме на цьому рівні формується справжня відповідальність перед людьми, довіра до влади, відчуття, що правду можна захистити — навіть коли вона незручна.
У часи війни боротьба за справедливість набуває ще більшого значення. Бо справжній тил — це не лише економіка і волонтерство. Це чесність, відповідальність і прозорість. Це впевненість у тому, що кошти громади не розкрадаються, а спрямовуються туди, де потрібні найбільше. Саме тому ми продовжимо стежити за перебігом цієї справи.
Маю велику надію, що всі винуватці, незалежно від посад і статусів, понесуть справедливе покарання. Бо справедливість — це не гасло, а вимога часу.
Буду тримати руку на пульсі — і не випустимо її.