Людина створена на подобу Божу. І повинна своїм життям доводити, що є досконалим тво-рінням Небесного Отця, який визначає її долю і те, що доброго вона могла б принести іншим. Кожному з нас здається, що самі обираємо свій життєвий шлях, а насправді все у руках Творця: хтось стає вчителем, хтось – лікарем, шахтарем, водієм, а хтось обирає працю на землі…
Понад 30 років у сільському господарстві трудиться Іван Кільган. 20 січня до нього завітає 60-річчя. У такому віці обов’язково чогось нелінива та небайдужа людина, а він саме таким і є, досягає. З Іваном Степановичем пройдемось тими життєвими етапами, які для нього особливо важливі і значущі, не оминаючи і важливих питань сьогодення.
Народився Іван Степанович у с. Велика Лінина на Старосамбірщині, де закінчив початкову школу. Батько працював головою сільської ради, а потім заступником. Любов до землі йому прививалась з дитинства. Дев’ятий та десятий класи навчався у школі с. Стрілки – тепер вона має статус ліцею. Випускні іспити з неї були вступними іспитами в університет ім. Івана Франка. Це був експеримент Івана Вакарчука – ректора університету, який він пізніше впровадив для всієї України у вигляді незалежного оцінювання, взявши за основу досвід, отриманий на базі Стрілківської школи та вже згаданого вузу. Іван Кільган розповів: після закінчення школи придбав квиток на літак і полетів ним у м. Харків, де поступив у сільсь-когосподарський інститут ім. Василя Докучаєва – на той час найсучасніший аграрний заклад у колишньому союзі. Там проводилися най-більш перспективні дослідження у сфері генної інженерії.
- Інститут мені дав дуже потужну базу знань, – розповідає Іван Степанович. Вона стала основою діяльності всього мого життєвого шляху. Тут працював досвідчений професорсько-викладацький склад. У цьому виші доценти були більш кваліфіковані, ніж тепер у деяких "дутих" вузах професори. Там я справді почерпнув глибокі знання в генетиці, рослинництві, землеробстві, фізіології розвитку рослин, засобах захисту рослин. Усе передове, що було на той час – концентрувалось у нашому інституті. Ректор Герман Наумов був зятем голови Кабінету міністрів срср, тому мали унікальну базу, яка нині частково розгромлена рашистами. З метою здобуття найсучасніших знань, у нашому вузі навчалися студенти з 38 країн світу. І тому, коли зараз чую, що нас відносять до країн третього світу, хотів би пригадати: у 80 роки ми посідали 5-6 місце з валового національного продукту у Європі.
Шлях працювати в сільському господарстві обирав без батьків, не мав скерування для вступу в інститут й з колгоспу. Батько казав, аби йшов вчитися, як і свого часу він, до Львова, однак прагнув іншого.
Якщо аналізувати долю будь-якого аграрія, то найважчою у ній є повсякденна рутинна праця. Нема так, як у покері: зробив ставку і став миттєво багатим. Зараз вже дійшли до рівня вирощування десяти тонн пшениці з га, що колись було мрією усіх науковців. Це реальний показник того, що ти повинен мати дуже серйозні базові знання, серйозно працювати в аспекті технології культури, дотримуючись усіх процесів розвитку. Потрібно проконтролювати кожну фенофазу, щоб не пропустити будь-якого технологічного процесу, бо коли станеться збій – не буде бажаного результату.
Сини фермера також обрали працю на землі. – У нас є три фермерських господарства, – ділиться землероб: "Агроцентр", зареєстроване у Рудківській ТГ, ФГ "Агротехнології" сина Романа у Великій Білині (Новокалинівська ТГ) та ФГ "Кільгана І. С." у тому ж населеному пункті, але належить синові Тарасу. Кожен з нас – самостійний фермер.
- Як батько, завжди хвилю-юся за своїх дітей, які ними є до того часу, поки мають батьків, але стараюся дати своїм синам максимальну кількість знань, тому, що ніхто краще і щиріше цього не зробить, ніж рідні батьки, – говорить він. Усі, хто знають моїх синів, дають їм позитивну оцінку, а також їхнім знанням і праці.
Найбільшим своїм здобутком Іван Кільган вважає сім’ю: дружину, синів, які мають вже свої сім’ї; троє онуків. Це дає розуміння – життя не змарновано: і хату збудував, і сад посадив, і дітей достойних виховав.
Не спокушався на "дармові" кошти з бюджету. Тому, як говорить, – можу будь-якій владі у різний період чесно дивитися в вічі, критикувати її і вимагати відповідального підходу до суспільних процесів.
Найбільшим розчаруванням для нього був розвал виробництва у 90 роки, коли замість того, щоб поетапно робити реформи, одномоментно відреклися від всього, що дало змогу завести міжнародні агрохолдинги і зараз маємо не український бізнес, а невідомо який. Нині на полях газдують ті, які забули, за його словами, що таке село. Для них головне зібрати вершки, розбити дороги, не беручи до уваги потреби людей.
Проаналізувавши підходи місцевого самоврядування щодо співпраці з агрохолдингами – це, на його думку, на порядок більша корупція, ніж була за централізованої влади. Воно не працює на ідею децентралізації, розвиток тих населених пунктів, які ввійшли в ТГ. Мільйонні премії, по 100 тисяч гривень зарплати хочуть мати керівник і його заступники, не думаючи, а як живеться простим людям. Моє звернення до керівництва держави, аби було проведено повний аудит використання коштів в ТГ.
Не є таким страшним і нашуміле нововведення, що ПДФО військових, працівників поліції та інших силових структур забрано до держбюджету. Насправді ТГ ці кошти компенсують за рахунок дотацій. А слід би спитати, куди пішли гроші, які мали бути скеровані на розвиток населених пунктів, що ввійшли у ту чи іншу ТГ.
Натхнення до праці, зі слів респондента, він черпає, коли весною виходить у поле, а на ньому зелений лан озимої пшениці. Коли бачить реальні результати своєї праці.
Нині у полі зору мав би бути розвиток бізнесу, який сплачує податки. На жаль, упродовж двох останніх років спостерігається обвал цінової політики в аграрному секторі. Не може реалізовуватися продукція за набагато нижчу ціну від її собівартості, що спостерігається зараз. Сьогодні до банкрутства доведено половину аграрного сектора. Це офіційні дані ННЦ “Інституту аграрної економіки”. Але через те, що в нас є надлишок продукції агровиробництва – немає продовольчої кризи.
Постає питання: "Для чого тоді було будувати переробні підприємства? Щоб вони простоювали? Для чого у нас Держрезерв? Чому держава не викупить хоча б третину вирощеного врожаю у місцевих виробників і не переробить з сировини на продукцію? Чому одні слова і ми живемо тим, що транслюється в телевізорі, як в Північній Кореї. Де результати праці? Я би хотів, щоб так, як Президент доповідає щоденно про міжнародні зустрічі, вартувало б, щоб хоч раз на тиждень Кабмін звітував, що ми робимо для покращення роботи бізнесу. Не можемо жити за чужі гроші. Маємо трудитися за себе і за трьох хлопців, які сидять в окопі. Хоча 7-8 цивільних громадян мали б працювати на одного військового. А ми розслабилися і живемо у паралельному світі.
Мені часто ставлять питання: "Тобі, що найбільше треба, що ти не хочеш ні свят, ні вихідних?". Відповідаю на ці закиди: "Працюю під відносно мирним небом, а ті, хто в окопах – під постійними обстрілами". Ми самі повинні про них подбати, а не чекати на міжнародну допомогу, бо вона не завжди може надійти.
Торкнулись і продажу земельних ділянок, адже з 1 січня 2024 року він здійснюється не лише для фізичних осіб, а й юридичних, при цьому обсяг власності може становити не 100 га, а 10 тисяч га в одні руки.
На думку Івана Степановича, у 5 разів мали б бути меншими ці об’єми. Вже досить того, що приведено агрохолдинги. Чому вони у 5-7 разів менше платять податків у таких селах, як Велика Білина, Майнич, Лука, Гординя? Наприклад, з с. Велика Білина до казни, відколи створено об’єднану ТГ, надійшло понад 17 млн. грн., а з с. Гординя – менше 15 млн. грн., де у неї у 5 разів більше землі, ніж в першому населеному пункті. Ріллі більше у 3,5 рази. І так чи не по всіх ТГ. Подяка від агрофірм велика? Тому й не потрібно українського фермера... У нас третина не витребуваних успадкованих земель. Всі, хто йшов на вибори, казали, що їх будуть обробляти українські фермери. Натомість передали агрохолдингам.
Особисто придбав на аукціонах у приватну власність 25 га землі.
Головним правилом для всіх би мало стати чесне християн-ське життя і Божі заповіді. Не слід, мабуть, було слухати того, що робилося з настанням Незалежності, бо, як виявиться згодом, більшість господарств і була розвалена для прокладання доріг новоявленим "агробізнесменам", які мали озолотити наші села, а вийшло так, що вони здебільшого довели їх до банкрутства. Не дай Боже якоїсь кризи. Зараз села – без худоби, зерна, техніки, а всі чекають виплат за паї.
Якщо у селі немає бізнесу – воно приречене на занепад.
Від початку повномасштабної війни у господарствах Кільганів побували журналісти з 15 країн світу і побачили, як треба вести господарку.
Завдячуючи обласному керівництву та Новокалинівської ТГ у с. Велика Білина багато зроблено у соціальному аспекті. Заасфальтовано дорогу, встановлено новий трансформатор, проведено вуличне освітлення…
Іван Кільган був членом різних політсил. Зараз – в НРУ, а до того перебував у лавах "Нашої України", Аграрної партії. Найкраще почував себе все ж в Аграрній партії, адже це було середовище тих, хто хотів бачити нашу державу з розвиненим сільським господарством.
Важко говорити з тими, які народилися в місті, а хочуть розказувати, як розвивати село.
На сьогодні найбільше втішається, що 3 січня підписав перший договір в Україні про початок експорту біодизелю у Європу. Аби можна було його експортувати – підприємство мало пройти міжнародний аудит, що зроблено. Це складна процедура, однак все вже позаду. Проєктна потужність заводу – 250 тонн продукції на добу. За рік-два він запрацює на повну потужність. Сировину доставлятимуть з цілої України.
Аграрій дотримується головної думки – Україна може бути сильною лише завдяки фермерським господарствам. Нині слово війна треба залишити для військових, а усім решта слід заспокоїтися і займатися тим, що можемо зробити для захисників. Не варто бути диванними генералами і давати оцінку військовим технологіям, наступальним стратегіям…
Кожен керівник має мати програму розвитку свого підприємства. Іван Кільган ставить собі за мету – збудувати у Луках елеватор, біодизельний та маслоекстракційний заводи.
Слова подяки за те, що зробив в минулому – стають для нього поштовхом у завтрашній день. Якщо тебе суспільство в якійсь частині обрало лідером, то не можна, на його думку, опускати свій статус, падати лицем у болото. Слід працювати надалі і доводити, що Кільган – бренд позитиву, ефективності…
На свій ювілей собі бажає в першу чергу здоров’я, великого земного щастя. А всім нам – Перемоги.
Марія ПУКІЙ, "Голос Самбірщини".