Останнім часом спостерігаємо тривожну тенденцію надмірним захопленням влади похоронами Героїв АТО, яке інколи межує із піаром. Водночас, практично не чути про вшанування байдужої влади тих Героїв, які повернулися з війни живими і які після короткої відпустки знову їдуть на війну, боронити Україну. Очевидно, владі страшнувато розмовляти із живими бійцями дивлячись їм у вічі. Мертві мовчать. З ними безпечніше. Історія, яка трапилася у Старосамбірському районі, вражає своїм цинізмом та хамством. Іван Слодін прибув із АТО до Гуманця у шестиденну відпустку і перед відїздом на війну потребував сучасної амуніції. Єдиний із села боєць АТО, звернувся по допомогу до влади, яка перенаправила його до депутата райради на букву Г....о, який, очевидно, виходячи із якихось своїх особистих симпатій-антипатій відіслав вояку туди, куди останнім часом ми, українці, посилаємо Путіна. На щастя відгукнувся місцевий підприємець Михайло Павліш, який власним коштом справив юнаку всю необхідну військову амуніцію (взуття, одяг, шолом за 200 євро), а сусідня Самбірська районна рада презентувала надійний бронежилет.

Ми звикли клясти тиловиків із Міністерства оборони, які допустили, що наші герої воюють у гельмах зразка радянсько-німецької війни, а тут у патріотичному Старосамбірському краї, сидить таке собі г...о, яке за кошти пожертвувані громадою, офіровані у храмах, на власний розсуд вирішує, якого бійця спорядити, а якого ні. І невтямки такому г...у, що юнак, напівсирота ризикує життям і за таке г...о.