Думаєте, що після стількох скандалів, міжнародних санкцій та чітких роз’яснень від Національного агентства з питань запобігання корупції, жодна територіальна громада не наважиться купувати камери виробників, пов’язаних із країною-агресором? А от і ні! У нас є свої герої бюрократичного фронту — ті, хто, попри офіційні заборони, продовжує «закіплювати» на стінах приміщень обладнання сумнівного походження. І не просто так, а навіть під гордою вивіскою «БЕЗпечна Львівщина».

О, яка ж це чудова іронія! Програма, яка покликана робити нас безпечнішими, озброюється технікою, що в цивілізованому світі вважається потенційною шпигунською зброєю. Європарламент так взагалі відправив Hikvision та Dahua на політичне заслання, бо там знають: безпека — це не коли ти встановив камеру, а коли ти впевнений, що вона не відправляє нічого «зайвого» на сервери за тисячі кілометрів від Львівщини.

Можна, звісно, розуміти службовців, які так «прагнуть економії», що готові закривати очі на походження обладнання. Але є ж межі. Якщо вам уже пояснили, чому так робити не можна, і навіть дали пряме посилання на роз’яснення, то тут або ви свідомо порушуєте закон, або ви вважаєте, що він написаний не для вас.

А тепер — про приватність. Дехто з власників камер, очевидно, вважає, що якщо вони встановили обладнання, то можуть знімати все, що завгодно. Сусідський двір? Та без проблем! Чужий офіс? Чому б і ні! Тільки от є один маленький нюанс — ваша свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Системи відеоспостереження можуть контролювати лише ті території та приміщення, що перебувають у вашій власності, оренді чи управлінні. Все інше — це вже не «безпека», а порушення прав людини.

Так, є винятки: якщо організатор системи погодив зони спостереження за публічним простором з місцевою владою та поліцією, тоді — будь ласка, знімайте скільки хочете, але в межах узгодженого. І так, я розумію, що це звучить складно: треба ж спершу подумати, потім отримати дозволи, а потім ще й звітувати. Легше ж повісити камеру «аби була» і робити вигляд, що це для загального блага.

Думаю, службовці місцевого рівня все ж мають зрозуміти: виконання нормативних актів — це не питання бажання чи «зручності». Це їхній прямий обов’язок. Бо інакше в нас вийде дуже дивна безпека: своїх громадян ми знімаємо у 4К та відправляємо картинку кудись «туди», а чужих — оберігаємо, бо так вирішив Європарламент.

Можливо, варто зробити висновки. І не лише про те, що камери треба купувати у перевірених виробників, а й про те, що приватність — це не пусте слово, а основа взаємної поваги. Бо в іншому випадку «БЕЗпечна Львівщина» ризикує перетворитися на «СПОСТЕРЕЖУВАНУ Львівщину» — із великим оком, яке бачить усе, але дивиться зовсім не туди, куди треба.

Після сказаного

Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) чітко внесло Hikvision та Dahua до переліку міжнародних спонсорів війни та опублікувало відповідне роз’яснення, яке доступне для кожного чиновника одним кліком миші. Ба більше, Європарламент і Єврокомісія ухвалили рішення про заборону використання цього обладнання в офіційних приміщеннях через ризики шпигунства та участь виробників у програмах репресій. Тобто мова йде не про чиїсь «здогадки» чи «теорії змови», а про офіційні міжнародні рішення, які в цивілізованому світі сприймають як беззаперечний сигнал до дії.